«Україну любіть не на слові!”
До 80-річчя від дня народження В. М. Чорновола
Минають дні, хвилини, місяці і роки,
Не рік, не два – а чотирнадцять майже літ
Немає поруч близької людини
Без нього меркне український світ.
Чотирнадцять земних, блакитнооких весен
Над світом прошуміли, відцвіли –
Не чути рідний голос Чорновола,
Та він живе в серцях, поміж людьми...
Ведучий: Минає більше, як 17 років, коли в ніч з 25 на 26 березня на 55-му кілометрі автодороги Бориспіль-Золотоноша за нез’ясованих обставин трагічно загинув лідер національних сил України, принциповий політик, невтомний борець, правозахисник, ідеолог і натхненник Народного Руху України – В’ячеслав Максимович Чорновіл.
В.Чорновіл – це непересічна, яскрава особистість нашої історії, людина високих моральних чеснот, гідний патріот, у якого Слово і Діло завжди підпорядковувались високій ідеї – ідеї відродження Української державності і служіння українському народові.
Ведучий:
Ще замолоду поставив він собі за мету створення української самостійної держави. І крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею, книга за книгою – йшов до цієї мети.
Чорновіл, Чорний Віл – чорний від поту, від туги безпросвітної. Перший помічник у тяжкій роботі, перша надія в далекій дорозі – мудрий хтось побачив у роду Чорноволів такі риси і нарік його цим прізвиськом, що пізніше стало прізвищем, а ще пізніше – символом українства.
Учитель: На жаль, не всі знають про життя і діяльність цієї людини. Варто наголосити, що В’ячеслав Максимович – це ціла епоха, яскрава сторінка в історії руху опору радянській тоталітарній системі, що увійшла в історії України під назвою дисидентського руху.
Роль і значення постаті В.М.Чорновола неможливо переоцінити. Відомий правозахисник, дисидент, борець... Завдячуючи діяльності В.Чорновола та групи національно свідомих українців, що створили Народний Рух України, Україна прийняла Акт про державну незалежність.
Ведучий: Є люди, як зорі. Вони погаснуть, а світло від них ще довго-довго блукає всесвітами наших душ, нагадуючи кожному, хто ми, що ми, чому ми, куди ми...
Таким був В’ячеслав Чорновіл. Він жив усупереч багатьом істинам і таки став пророком у своїй Вітчизні.
Чи знаємо ми про життя цієї незвичайної Людини ?
Ведучий: В’ячеслав Максимович народився у с. Єрки Звенигородського району на Черкащині 24 грудня 1937 року в родині сільських учителів. Мати – Калина Харитонівна – учителька початкових класів, батько – Максим Йосипович – викладач української мови й літератури.
1946 року В’ячеслав пішов до школи одразу до 2-го класу.
1955 року він закінчив Вільхівецьку середню школу із золотою медаллю і того ж року вступив до Київського державного університету імені Тараса Шевченка на філологічний факультет, а з другого курсу перевівся на факультет журналістики. 1960 року В’ячеслав Максимович з відзнакою закінчив університет, захистивши дипломну роботу на тему «Публіцистика Бориса Грінченка».
З 1960 по 1963 рік В.Чорновіл працює на Львівській студії телебачення.
У травні 1963 року повертається до Києва, щоб продовжити наукову роботу з історії української літератури. Наступного року складає кандидатський мінімум, пройшовши за конкурсом до аспірантури Київського педінституту, але не допущений до навчання через політичні переконання. Це стало перешкодою до захисту вже майже готової дисертації про публіцистичну творчість та громадську діяльність Б.Грінченка.
Ведучий: В.Чорновіл належить до покоління шістдесятників. У роки так званої „хрущовської відлиги” разом з І.Світличним, В.Стусом, І.Дзюбою, Є.Сверстюком, А.Горською та іншими свідомими українцями він стає одним з найяскравіших організаторів та активістів національно-визвольного руху, що в 60-70 роки протистояв тоталітарному режимові, виступав за відродження України, її мови, духовності, державного суверенітету.
Ведучий: 4 вересня 1965 В.Чорновіл разом з Іваном Дзюбою та Василем Стусом виступив з протестом проти арештів української інтелігенції в кінотеатрі „Україна” на прем’єрі фільму Сергія Параджанова „Тіні забутих предків”.
Далі – безробіття, обшуки й допити...
За участь у правозахисному русі В.Чорновіл був звільнений з роботи в газеті „Молода гвардія”.
У квітні 1966 року відбувся закритий судовий процес над Михайлом та Богданом Горинями, Михайлом Осадчим та Мирославою Зваричевською. В.Чорновіл, викликаний на процес як журналіст, відмовився давати проти підсудних свідчення, посилаючись на незаконність закритого судового засідання, назвав прокурора і суддів злочинцями та вручив підсудним квіти.
8 травня 1966 року відбувся процес уже над ним самим. І він отримав свій перший термін.
Після звільнення В’ячеслав Максимович працює над книгою «Лихо з розуму». В цій своїй збірці він надав життєписи 20 людей, засуджених за свої погляди шістдесятників. Книга сколихнула душі й започаткувала масовий рух в обороні політв’язнів, засуджених за переконання
справедливої України.
Ведучий: За «Лихо з розуму» у 1967 році Чорновіл отримав свій другий термін: 3 роки ув’язнення в таборах суворого режиму.
Після звільнення В.Чорновіл починає випуск підпільного журналу «Український вісник», у якому друкує матеріали самвидаву, хроніку національного спротиву. Він – його редактор і видавець.
Ведучий: Під час відомої загальноукраїнської «зачистки» 1972 року його заарештовують знову.
Вирок: В.Чорновіл з метою підриву та ослаблення Радянської влади отримав і зберігав у себе на квартирі в м. Львові вірші Ігоря Калинця. У цих віршах зводяться наклепи на радянську владу, на дружбу радянських народів, радянський лад ототожнюється з політикою царизму та захищаються особи, що ведуть антирадянську діяльність....
Присуд: керуючись ст. ст. 323, 324 КПК УРСР судова колегія вирішила Чорновола В’ячеслава Максимовича визнати винним і покарати за ст. 62 ч. 1 КК УРСР шістьма роками позбавлення волі у виправно-трудовій колонії суворого режиму і засланням на 3 роки
Так, сьогодні мало хто знає, що з першої хвилини арешту 12 січня 1972 року В’ячеслав Максимович не занепадає духом, не кається, не запобігає перед катами, а стає на прю з тоталітарною системою: він відмовляється від участі в слідстві, вдається до бойкоту такого слідства...
Ведучий: Як наслідок кадебісти застосовують увесь драконівський арсенал психологічного терору. Тож було все: залякування статтею кодексу, яка передбачає кару за „зраду батьківщині”, камерні провокатори, лжеінформація про арешт рідних і залякування божевільнею... Не похитнувся Чорновіл.
На початку 1978 року В.Чорновіл був відправлений етапом на заслання в с. Чаппаду (Якутія), де працював чорноробом у радгоспі, пізніше в Нюрбі – постачальником. Там написав брошуру про боротьбу за статус політв’язня в таборах під назвою „Тільки один рік”.
Тяжкі роки неволі, виснажливої праці, приниження, цькування, заборон пережив В.М. Чорновіл
Останній четвертий термін і арешт отримав Чорновіл у 1980 році за сфабрикованим звинуваченням.
Лише у 1983 році за протестом прокурора Якутії В’ячеслав Максимович був звільнений без права виїзду з України, а в травні 1985 року він повертається на Україну, влаштовується на роботу кочегаром у Львові...
В.Чорновол: „Якби мене запитали, чи жалкую я про те, як склалося моє життя, про відсиджені 15 років, я б відповів: анітрохи... І якби довелося починати все спочатку та вибирати, я б обрав життя, яке прожив...”
Ведучий : Після 15 років табірної боротьби наступив час активної діяльності, нової боротьби
1988 року В.Чорновіл разом із Михайлом Горинем та Зіновієм Краківським підписують звернення до української та світової громадськості про відновлення Української Гельсінської Групи, створення Української Гельсінської Спілки, яка стала першою в Україні відкритою опозицією партійного типу.
Від часу створення Народного Руху України – 8 – 10 березня 1989 року – В’ячеслав Максимович стає його активним провідником, а з грудня 1992 – головою Народного Руху України.
Ведучий : „З кінця 80-х років В.Чорновіл займає передові позиції на шляху відродження самостійної України. В’ячеслав Максимович стає носієм почесної місії – провідника української нації.
У березні 1990 року В.Чорновіл був обраний депутатом Львівської обласної ради та Верховної Ради України.
З квітня 1992 року В.Чорновіл - на постійній роботі в парламенті України, Народний депутат України двох наступних скликань – 1994 і 1998 років, керівник депутатської фракції Народного Руху України.
З 1995 року – член української делегації в Парламентській Асамблеї Ради Європи.
Ведучий: Лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1996 року) у галузі журналістики і публіцистики за збірки „Правосуддя чи рецидиви терору ?”, „Лихо з розуму”, книгу „Хроніки таборових буднів”
Лауреат Міжнародної журналістської премії імені Ніколаса Томаліна (1975), нагороджений орденом Ярослава Мудрого V ступеня (1997)
Ведучий: У ніч з 25 на 26 березня 1999 року, напередодні президентських виборів, у час, коли В.Чорновіл був єдиним сильним кандидатом у Президенти України від національних сил, життя В’ячеслава Максимовича обірвалось унаслідок трагічної катастрофи за нез’ясованих, загадкових обставин на автотрасі під Борисполем.
Скільки болю, скільки розпачу, муки, страждань охопило серця сотень тисяч українців. Вони не віддразу зрозуміли, кого втратили...
Дівчина –читець: Розбився годинник
Розсипалися хвилини
Чорним намистом
По інших
Вимірах
І часах
В наступне тисячоліття
Виліплюю
Обеліск
пам’яті
Ведучий: Сьогодні, коли В’ячеслав Максимович Чорновіл далеко, у невидимому потойбічному світі, коли Його підступно знищено фізично, Він – ще актуальніший і відчутніший, як ніколи, бо живі Його думки, Його слова, Його ідеї...
Дівчина №1: „Немає страшнішої кари за муки нечистого сумління, бо немає вищого судді за правду...”
Хлопець №2: „ На першому плані повинна бути ідея. Лідери повинні бути ідейними. А якщо вони пішли в газотрейдери, пішли на лобіювання якихось інтересів, хай йдуть собі у бізнес. Їм нічого робити в керівництві політичних партій. Оце моє переконання „
Хлопець № 3 : „Для мене і для нас усіх націоналіст – це патріот своєї Батьківщини. Це людина, яка понад усе любить свою Батьківщину, нашу Україну, яка понад усе хоче добра для неї. Отож треба провести межу між жертовним націоналізмом, і тим, що я можу назвати кар’єрним”.
Дівчина № 5: „Однак шани заслуговує тільки той, хто шанує самого себе... Бо Україна починається з тебе...”
Дівчина № 6: „Я вірю в силу духу українського народу, який у критичний момент зуміє зібратися з силами і подолати важку кризу, який не дозволить знову надіти ярмо неволі! Тільки така віра в невмирущість народного духу дає мені підставу з надією дивитися в майбутнє...”
Ведучий: Він не став Президентом України. Але став її національним Героєм – посмертно. Його вбили в русі – у дорозі, по шляху до тієї, іншої України, за яку він платив здоров»ям і життям.
Ведуча: На Чорновола полювали все життя. Затуляли рота, виривали з рук перо, арештовували, морили голодом, паплюжили плітками, погрожували...
Ведучий: Він ще замолоду поставив собі за мету – українська самостійна держава. І крок за кроком, тюрма за тюрмою, стаття за статтею, книга за книгою – йшов до цієї мети.
Ведуча: Україна для нього була найдорожча. А він для України ? Ми ще не скоро осягнемо, кого втратили. Однак один урок з його смерті мусимо винести вже. Ми щораз нарікаємо на недолугість своїх провідників. Нерідко справедливо. Але вміння управляти передбачає вміння підпорядковуватися. Маємо навчитися поважати й берегти своїх лідерів...
Учень №1: Не стало доброї людини
Шкода, та пам’ятаєм ми її.
Підступна смерть відгризла білі крила,
За Україну кров тече...
Учень № 2: Хто зупинить шалений КАМАЗ
Чий автограф запікся на крові?!
Чорновіл нагадає не раз:
«„Україну любіть не на слові!”
|